І. АНКЕТА НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ.

Львівщина-край різноманітних природних багатств, мальовничих краєвидів, великих рівнинних територій, Карпатських гір і повноводних рік. Могутні гірські вершини, квітучі полонини, дрімучі вічнозелені ліси, казкові скелі і загадкові печери, неповторні своєю красою гірські озера,численні міне­ральні джерела, багаті історичні пам’ятки з сивої давнини героїчного минулого і сучасного, величні новобудови і неозорі лани, сади Поділля і Прикарпаття-широке поле для творчих пошуків і захоплюючих мандрівок. Історія нашого краю була драматичною. На його території відбувалося бага­то цікавих і захоплюючих подій. Тисячі людей з різних країн проводять своє дозвілля на Львівщині.

Село Верхня Стинава розташоване на південний захід від районного центру міста Стрия на віддалі 27 км, в крайньому міжгір’ї Карпат. Межує із селами Орів, Зимівки, Уличне, Довголука, Нижня Стинава, Верхнє Синьовидне.

Існуючий населений пункт належить до Львівської області Стрийського району. Станом на 01 січня 2009 року в селі нараховується 1003 чол., 298 дворів, площа 2618 га. У 32017 році проживає 1 тис. 3 особи.

II. ВСТУП.

В історичних писемних документах про село Верхня Стинава вперше згадується в 1382 році. Але,ймовірно,що воно було засноване набагато ра­ніше, навіть за княжих часів. Про це свідчить легенда про походження назви села.

Після смерті Володимира Великого між його синами велася жорстока боротьба за Київський престол. В 1015 році на Сколівщині між їхніми війсь­ками відбулася жорстока битва. Військо Святослава було розбито. Святополк під час бою все вигукував: «Стинайте їм голови!» Тому і місцевість назвали Стинавою. На околиці міста Сколе є могила, де загинув Святослав, а місце­вість «святослав’є».

Є й інша легенда про походження назви села. Давно люди поселялися в горах, де були густі ліси. Поміж горами протікала річка. Перші поселенці стинали дерева для збільшення орної землі та будови жител вздовж річки. I від слова «стинати» назвали Нижній і Вижній Стин, а потім Стинава, а річку Стинавкою.

III. СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖУВАНОГО СЕЛА.

Село Верхня Стинава лежить в одному з невеликих екологічно чистих куточків України – Карпатах. Славиться село вирощуванням полуниць.

На території села працює сільська рада. Головою обрано Пранника І.І., секретар Підородецька О.М. У 1991 році побудована двоповерхова школа з багатьма кабінетами, їдальнею і просторим спортивним залом.

В 1985 році в селі побудований Народний дім. Директор НД. Багрич М.М. В ньому працює бібліотека, читальний зал, є зал для демонстрації кінофільмів. Бібліотекар Василик М.Т.

У селі працюють крамниці. Одну з них у 2006 році побудували Цихуляки – Василь та Ігор. Вони часто працювали за кордоном і зароблені гроші вклали в це приміщення. Воно нагадує європейський стиль. Зовнішній та внутрішній вигляд такий, що милує око.

У селі працює медпункт, в якому фельдшером працює Василик М.М. З 1990 р. зводився будинок, в якому мали бути фельдшерсько-акушерський пункт і будинок побуту. Але тільки стоїть фундамент і вся будова припинена.

У селі сформувалися дві конфесії. По кількості парафіян конфесія право­славних є більшою. Між православною і греко-католицькою конфесіями існують напружені відносини, зовсім відсутня толерантність. Греко-католицька громада домагалася почергової відправи в церкві. Пройшло 17 років. Судові рішення не виконувалися. Стрийська єпархія із райдержадміністрацією побу­дували греко-католицьку каплицю. Був посвячений камінь під забудову греко-католицької церкви.

Після того, як припинив існувати колгосп «Перемога», стинавчани розібрали приміщення фермів, а будинок, де знаходилася колгоспна контора, викупив Левко Степан. Після реконструкції він зробив базу відпочинку «Міжгорянка».

ІV. ЗНАЧНІ ДЛЯ СЕЛА ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ.

Історія села Верхня Стинава - це історія Галицько-Волинського князів­ства, історія Галичини. Так, коли у 1240 році монголо-татарська орда завою­вала Київ, вона рушила і на наші галицькі землі. У історичних документах читаємо: «Татари сірими вовками на наші землі нападали, густі села та міста грабували, людей у полон брали».

За народним переказом у селі під чає цієї навали люди заховалися у вапняну печеру. Через деякий час вапняк увібрав багато вологи і вхід до печери обвалився. Всі люди загинули. Про це свідчив пам’ятний хрест, постав­лений на цьому місці нащадками про вшанування пам’яті про загиблих. В 60-х роках комуністичного режиму цей хрест був знищений. 21 жовтня 1990 року жителями села було відкрито і посвячено на цьому місці великий пам'ят­ник з відповідним написом «Жертвам, які загинули від монголо-татарської орди за часів князювання Данила Галицького 1241 року. Прадідам від прав­нуків».

Річ Посполита перестала існувати як держава у 1772 році. Пруссія, Австрія та Росія розділили її територію між собою. Галичина і частина Волині перейшли під габсбурську корону і стали називатися Королівством Галіції і Лодомерії. 10 червня 1772 року австрійське військо зайняло Сколе. 12 червня 1772 року ввійшли в наше село, 16 червня 1772 року у Стрий, а під Львовом отаборилися уже 24 червня.

Поляки залишалися панівною нацією в Галичині. Австрійський уряд з метаю зміцнення підвалин Австро-Угорської імперії проводив політику «поділяй і владарюй».

11 /22/ квітня 1848 року губернатор Галичини видав циркуляр, згідно з яким з 15 травня 1848 року «всі панщинні роботи і підданські данини скасовувались за винагороду в майбутньому за рахунок держави». Селяни повинні були заплатити «за волю» 60% викупу, решту давала держава.

З нагоди скасування панщини було поставлено пам’ятний хрест. В 50-х роках XX ст. комуністичного режиму його було знищено. 29 жовтня 1989 року стинавчани відновили пам’ятний хрест. Він освячений і є відповідний напис на ньому.

У кінці XIX ст. на початку XX ст. в селі починається епоха Пробуд­ження, епоха Відродження і зростає національна самосвідомість селян. Велику роль у цьому відіграла церква і її священики, школа і її вчителі.

• Церква святого Миколая дерев’яна, збудована в 1905 році. Резиденція пароха в селі Нижня Стинава. ЇЇ будували два села. До парафії належала дочірня церква с. Н. Стинава. Першим парохом був о.Йоан Щуровський, а з 1935 по 1962 був парохом Григорій Іванович. Будівничим церкви був Софрон Сенів. Церква була збудована на кошти парафіян. Величезною подією в житті мирян було посвячення церкви. Цю нашу церкву посвятив 27.09.1906 року, тобто на велике свято Чесного Хреста митрополит Андрей Шептицький. Церква була переповнена людьми, які дякували Господу, що будуть мати свій храм Господній в селі. В той час в селі було 1328 греко-католиків, 5 римо-католиків і 14 жидів.

Дев’ять вихідців із села у свій час стали священиками.

Починаючи з другої половини XIX ст. австрійська влада дещо змінює свою політику щодо народної освіти. Про час відкриття школи в селі не збереглося жодних даних. В писемних джерелах згадується, що в селі Верхня Стинава в 1889 році був один клас. В 1909 році – 2 класи з укра­їнською мовою навчання і навчалося 210 дітей, в 1935 році - 3 класи і навчалось 214 дітей. В кінці XIX ст. учителем працював Александр Рудавський /1898рік/. На початку XX ст. вчителями були Броніслав Патер /1910 рік/ і Топольницький.

Церква і школа засівали зерна культури, високої моралі, патріотизму.

У 1868 році передова Львівська інтелігенція на чолі з Анатолієм Вахнянином створила культурно-освітнє товариство «Просвіта» Товариство ставило своїм завданням сприяти просвіті українського народу в культур­ному, національно-політичному та економічному напрямках.

Велику роль у пробудженні стинавчан відіграла місцева організація «Просвіта» 2 серпня 1893 року до намісництва було подано заяву з про­ханням заснувати в селі читальню «Просвіти». Під заявою підписалися 11 жителів села : Стефан Гавриляк, Микола Мушак, Микита Василик, Андрусь Гавриляк, Максим Скрипець, Гнат Бричко, Юрко Галелюк, Федір Сенів, Стефан Мушак, Дмитро Гавриляк, Александр Рудавський. При читальні відкрили бібліотеку, яка в 1897 році налічувала 60 книг. Головою читаль­ні товариства «Просвіта» було обрано Стефана Гавриляка, писарем – Стефана Мушака. До читальні записалося 75 чол. З них: 30 мужчин, 10 жінок, 20 парубків, 15 дівчат. Письменних 30, неписьменних 45.

10. 20 лютого 1897 році при читальні товариства «Просвіта» була засно­вана крамниця з капіталом 60 золотих. У 1898 роді бібліотека налічувала 0 книг, а членів читальні було 99 чол. З них 43 мужчини, 20 жінок, 20 парубків, дівчат. 33 чоловіки письменні, 60 неписьменних. Головою читальні був Александр Рудавський, писарем Стефан Мушак.

В 1906 році за допомогою товариства «Просвіта» відновлено крамницю "Торгівля мішаних товарів читальні «Просвіта» в Стинаві Вижній».

• Читальня «Просвіти» проводила глибоку національно-просвітницьку роботу. неділю і свята, по обіді,організовували читання вголос, на яких знайомилися з часописами ,книгами, обговорювали громадські та госпо­дарські справи. У 1933 році члени читальні товариства «Просвіта» прове­ли 8 засідань. При читальні діяли самоосвітні гуртки, гурток «Рідна школа». 4 квітня 1933 року відбулося свято, приурочене роковинам Т.Г. Шевченка. Хор читальні «Просвіта» дав один концерт. Головою був Михайло Мушак, заступником - Дмитро Скрипець, секретар - Микола Сенів, скарбник – Стефан Косилач, бібліотекар - Василь Дмитрович, господар – Ілько Манянчин. Бібліотека налічувала І79 книг.

Місцеві польські та пропольські урядовці всілякими способами нама­галися закрити читальню «Просвіти». І це їм з часом вдалося.

Перша світова війна відбилася драматичними подіями в нашому селі. В рядах Січових стрільців загинуло 38 чоловік.Ось їх імена: Багрич Дмитро Андрійович, Багрич Данило Степанович, Бобанич Костянтин, Бурак Дмитро, Василик Пилип, Гавриляк Федір Михайлович, Гавриляк Олекса Степа­нович, Гавриляк Михайло Степанович, Гавриляк Теодор Іванович, Габчак Семен, Гавриляк Павло Дмитрович, Горняк Максим, Данилків Іван Юркович, Данилків Михайло Григорович, Данилків Остап Іванович, Дмитрович Юрій Іванович, Дмитрович Онуфрій, Дмитрович Дмитро Семенович, Дувало Костянтин, Куштик Олекса Матвійович, Косилач Михайло Матвійович, Логин Степан Михайлович, Лапкович Микола Остапович, Левко Степан Якович, Логин Олекса Михайлович, Лвгин Олекса, Паровінчак Юрко, Павровінчак Петро Григорович, Скрипець Микола Андрійович, Скрипець Остап Андрійович, Цихуляк Дмитро Степанович, Штим Степан Юркович, Штим Гнат Юркович, Штим Олекса Дмитро­вич, Штим Василь, Шомонка Федір Максимович, Шумка Василь Васильович, Струк Іван Іванович.

8 серпня 1939 року в село вступили так звані визволителі – російські війська. В крамницях повно всякого дешевого товару. Люди радіють, бо ще не усвідомлюють, що являє собою радянська влада. А було це «розкуркулювання» селян, вивезення їх на Сибір, переслідування і масові арешти інтелігенції, наступ на церкву, ліквідація та заборона всіх громадсько-просвітницьких організацій.

Влітку 1941 року окуповує другий загарбник – фашизм. Важким чоботом плюндрував він нашу Україну. Так, були розстріляні фашистами стинавчани: Антонів Тарас Юркович, Багрич Семен Степанович, Габчак Михайло Семенович, Гавриляк Степан Остапович, Левко Василь Сявкович, Логин Михайло Тимкович, Гавриляк Степан Гнатович. Померли в концтаборах Багрич Василь Сявкович, Василик Михайло Петрович.

В 1942 році фашисти почали вивозити людей на каторжні роботи в Німеччину. Всього із села було вивезено біля 200 чоловік.

У серпні 1944 року фашисти відступили. Знову настав більшовицький режим. Стинавчан забрали на фронт, 45 з них загинули, багато стали інвалідами.

В селі, як і в усій Західній Україні, велась боротьба проти більшо­визму. Односельці йшли в ряди УПА. Їх у с. В. Стинава було 16: Бегейович Теодор Васильович, Василик Микола Михайлович, Галелюк Мирон Григорович, Галелюк Омелян Григорович, Дмитрович Василь Михайлович, Кузан Федір Петрович, Паровінчак Марко Юліанович, Скрипець Іван Павлович, Уріцький Михайло Миколайович, Уріцький Степан Миколайович, Тимчук Степан Ількович, Левко Іван Онуфрович, Яблонський Людвік Станіславович, Василик Василь Якович, Васильчук Василь Петрович, Кузан Михайло Петрович.

Жили на території села і багато інших повстанців. Окремі їх рідні та близькі родичі переховувались від енкаведистів у добрих людей. Життя українських повстанців було сповнене небезпечних пригод,справжньої відчайдушної гри зі смертю. Ось один із прикладів. Якось перед початком німецько-совітської війни зненацька зупинили відважного повстанця із В.Синьовиднього – Костянтина Цмоця, в його рідному селі три енкаведисти і стали вимагати документи, намагаючись схопити і заарештува­ти. К. Цмоць сягнув рукою до кишені, блискавично вихопив пістолет, за одну-дві секунди влучними пострілами поклав сталінських посіпак на землю. Сам спокійно пішов поміж хати, перечекав поки більшовики його шукали. Далі добрався до села Побук. Там його переоділи у священиче вбрання і фірою головним гостинцем перевезли до Верхньої Стинави. Жоден із енкаведистів, що зустрічались на дорозі, не перевіряв документи «священика».

1944 – 1947 рр. – це роки лихоліття, страху, роки арештів, репресій, засідок та облав на членів УПА, це загибель багатьох мужніх борців за волю України. Осінню 1944 року в село прибула велика група енкаведистів. Вони були одягнуті в різноманітний одяг з українською національною символікою і представились, як воїни УПА. Окремі люди їм повірили і були заарештовані і засуджені.

Так був спаленим невідомий член УПА разам із хатою Василика Петра Олексійовича, загинули під час засідки на них Галелюк Мирон, Скрипець Іван, Паровінчак Марко і Інші.

Були вбиті і мирні жителі села: Василик Олекса Прокопович, Галелюк Петро Михайлович, Галелюк Ксенія Петрівна, Логин Остап Андрійович.

Як ворогів більшовицької влади було заарештовано і засуджено таких громадян: Дмитрович Сельвестр Федорович, Гавриляк Олекса Гнатович, Гавриляк Остап Гнатович, Кишкан Петро Васильович, Шомонка Павло, Багрич Максим Васильович, Багрич Степан, Скрипець Данило Васильович, Скрипець Єва Миколаївна, Скрипець Параскевія Дмитрівна, Левко Ярослав Степанович, Левко Степан Федорович, Тута Дмитро Олексійович, Левко Максим Онуфрійович, Дмитрович Степан Павлович, Дмитрович Олекса Павлович, Паровінчак Тарас Федорович, Дмитрович Віра Дмитрівна, Коваль Омелян Петрович, Мушак Анна Михайлівна, Паровінчак Йосип Федорович, Наум Степан Данилович, Дмитрович Марія Василівна, Гавриляк Марія Остапівна, Левко Олекса Федорович, Лешко Михайло Костянтинович, Гавриляк Анна Іванівна, Коваль Михайло Гнатович, Кухар Петро Григорович, Василик Федір Михайлович, Багрич Микола Андрійович.

20 жовтня 1947 року більшовики вивезли на Сибір 14 родин, члени яких були засуджені як вороги народу, вороги радянського ладу. Це такі сім’ї: Левко Анна Гнатівна, Паровінчак Анна Іванівна, Дмитрович Дмитро Миколайович, Паровінчак Федір Костянтинович, Галелюк Григорій /тільки дітей/, Багрич Анна, Скрипець Микола Іванович, Шомонка Євдокія Петрівна, Дмитрович Федір Онуфрійович, Мушак Тетяна Гнатівна, Кузан Петро Федорович, Гавриляк Іван Степанович, Пранник Агафія Романівна, Цихуляк Анна Михайлівна.

Багато з цих людей через голод і холод залишились лежати навічно у сирій сибірській землі.

Коли привезли нещасних людей в Омськ /7 листопада/, то сибіряки йшли на станцію дивитись, які то є бандерівці, як вони виглядають. Побачивши, сказали, що це такі ж самі люди,як і вони.

Важким було життя стинавчан в 1944-50 рр. Але в зв’язку з тим, що в селі ще не було колгоспу, з голоду ніхто не помер.

Восени 1949 р. проводилась насильницька колективізація. Люди в колгоспі працювали важко. За трудодень платили копійки і то тільки в кінці року. Першим головою колгоспу став Левко Олекса Федорович. Колгосп назвали Ім. Куйбишева. В 1954 р. його об’єднали із сусіднім колгоспом Ім. Молотова /Стинава Нижня/ і назвали колгосп «Перемога». У 70-х роках до нього приєднали ще колгосп «Вільна Україна» /Любинці/. Колгоспи були збитковими. Тільки зараз залишки цієї рабської праці стинавчан, як пам’ятники, нагадують нам про колгоспну безгосподарність.

У 60-х роках поступила вказівка на вирощення садів. Скільки коштів затрачено колгоспом на купівлю саджанців, скільки праці вклали трударі на підготовку грунту, а саду немає. Він тільки починав рости, а газети вже писали, якої потужності буде побудовано завод для переробки фруктів. Однак ці сади в скорім часі були викорчувані.

Начальство зверху думало далі. І от поступив наказ на спеціалізацію колгоспів. Замість дійних корів в колгоспі збільшилась кількість овець. Навіть протягом трьох років /1983-1986/ в колгоспі проводилось "Свято чабана". Щорічно на цьому святі виступали керівники району, колгоспу, села. Вони говорили про успіхи вівчарства. А насправді ця галузь госпо­дарства весь час була збитковою і на початку 90-х років вівчарство в колгоспі ліквідовано.

Після проголошення незалежності України настав час відродження і перебудови всього суспільно-політичного життя українського народу, в тому числі і громадян села Верхня Стинава.

В селі перестали існувати суспільно-політичні організації комуніс­тичного режиму/ піонерська,комсомольська,партійна/. Появилась українська національна символіка, пройшли демократичні вибори до сільської, районної, обласної та Верховної рад. Першим головою сільської ради на демократичних засадах обрано Романюка Ю.В., який доклав багато зусиль для пробудження в стинавчан української національної свідомості.

Згодом Стинавська сільська Рада роз'єдналася на Нижньостинавську і Верхньвстинавську. Колгосп «Перемога» переіменовано в кооператив «Карпати», а в кінці 90-х років припинив своє існування.

V. ВИДАТНІ ПОСТАТІ СЕЛА

Історія села була б неповною, якщо б не згадати покійного Менцінського Я.А. Це людина, яка все своє життя віддала служінню жителям села. Разом із дружиною в 1920-1952 рр. вони навчали дітей. У себе виростили трьох дочок. За часів панської Польщі, воєнні і післявоєнні роки вони були і вчителями і лікарями, просвітницькими діячами. Не одій людині врятували життя під час нещасного випадку, не одну вилікували рану. їхні дочки перед наступом більшовизму у 1944 р. виїхали до Канади. Два рази /1990 і 1993 рр./ вони приїздили на рідну землю свого дитинства, зустрі­чалися із колишніми своїми однокласниками, розказували про своє життя за кордоном. І як дарунок, вислали нашим школярам підручники з історії України. Вони підтримують тісний зв’язок з громадою села.

Видатною постаттю українського повстанського руху був отець Степан Василик. У 1903-1977 рр. - капелан УПА. Його батько був священиком. Передбачаючи можливість свого арешту москалями в 1914 році, батько еміг­рував. Зосталася його дружина з трьома дітьми. Після війни імость помирає. Залишаються сиротами троє дітей: Марія, Дарія, Степан. Дідо Микита забрав сиріт до себе. Написав листа до Львівської митрополичої консисторії. Дітей влаштували на навчання, Степана - в духовну семінарію у Львові.

У Львові познайомилися два Степани – Бандера і Василик, що були дітьми священиків.

Коли Степан Бандера закінчував науку, то Степан Василик ще вчився. Вони потоваришували.

По закінченню семінарії отець Степан Василик одержав парафію в с. Урич.

На будинку музею Історії Тустані в с. Урич відкрита та посвячена меморіальна таблиця на пошану отця Степана Василика /1903-1977/-капелана УПА.

Одним із видатних постатей нашого села є Микола Галелюк. Академік Академії економічних наук України, академік Чеської міжнародної Академії інформатики, доктор філософії, заслужений працівник транспорту України. Член Міжнародної громадської організації /МГО/, Міжнародного союзу козацтва, генерал-лейтенант, Член Української секції міжнародної Поліцейської асоціації.

Член координаційної ради з питань розвитку українського козацтва при Президентові України. Активний учасник відродження козацтва в Україні.

Заступник генерального директора медичної офтальмохірургічної клініки «Новий Зір» Кандидат економічних наук. Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеня, «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня, медалями «1500 років Києву», «Захиснику Вітчизни», ім. Жукова та багатьма іншими. Нагороджений козацькими орденами «Віра,честь, слава» І,II,III ступенів, а також орденами Української православної церкви: «Преподобного Нестора Літописця» II та III ступенів, «Великого Князя Володимира» III ступеня, «Царські Мученики».

Народився 22 березня 1951 року в мальовничому с. Верхня Стинава Стрийського району Львівської області.

Мати – Галелюк Марія Петрівна /1923р.н./. Одружений. Разом з дружиною Любов’ю Іванівною виховали двох дітей: доньку Ларису /1974 р. н./ та сина Віталія /1988р.н./.

Після закінчення середньої школи проходив службу в Радянській армії , НДР і 1969-1971 рр. З 1972 р. проходив службу в органах МВС на різних посадах. Одночасно навчався на заочному відділенні Ірпінського індустріального технікуму та Інституту народного господарс­тва їм. Д.С. Коротченка у м. Києві за спеціальністю «Економіка і плануван­ня матеріально технічного постачання».

VІ. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, АРХІВНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Бойківщина у Великій Британії. – Львів «Комуна», 2007 р.
2. Стрийщина. – Н. – Йорк , 1993р. – Том 2,3.
3. Крип’якевич І. Опис галицьких парохій XII – ХV ст. – Львів,1939 р.
4. Літопис УПА . – Львів, 1993 р. – Т. І9
5. Новітня Історія України. Галичина. - Київ, 2006 р.
6. Книга Пам’яті. Львівська область. – Львів, 1995 р.
7. Урич: сторінки історії. – Львів: Новий час, 2005 р.
8. Центральний державний історичний архів м. Львова.